Індивідуальний гідрокостюм

Згодом відомий іспанський астроном, художник, військовий інженер і винахідник Херонімо де Аянз-і-Бомон створив водолазний апарат, наповнений повітрям. Він міг опускатися на глибину понад 20 метрів, дозволяючи спостерігати за підводним середовищем і піднімати затонулі кораблі. Однак цей пристрій слід розглядати як прототип апарату для підводного плавання, тому він не розглядається детально в цій статті.

2. Розробка ранніх водолазних костюмів

Перший справжній водолазний костюм створив на початку 16 століття італійський фізик Альфонсо Переллі. Його дизайн був сильно натхненний концепцією Конрада, що складається з водонепроникної шкіри та металевого шолома з диханням, яке полегшується через трубку. Пізніше він сконструював підводний човен, який, на жаль, так і не був побудований.

Згодом кілька винахідників намагалися створити водолазні костюми, більшість із яких спиралися на ідеї Конрада та Альфонсо. Вони експериментували з-наповненими повітрям сечовими міхурами або довгими дихальними трубками для підтримки дихання дайвера.

Між 17 і 18 століттями в Британії було розроблено кілька водолазних костюмів. Наприкінці 18 століття дизайнер на ім’я Клінгерт створив водолазний апарат із великим сферичним металевим шоломом і металевою -дихальною трубкою, що дозволяє дайверам залишатися під водою протягом тривалого часу. Це був найбільш близький дизайн до сучасних водолазних костюмів. Однак це було надто громіздким, а жорстка металева труба виявилася непрактичною, що призвело до впровадження гнучких шлангів.

У 19 столітті відомий інженер Август Зібе представив новий водонепроникний полотняний матеріал для водолазних костюмів і розробив новий шолом. Цей шолом був прикріплений до костюма, повітря подавалося через приєднані труби, а надування використовувалося для протидії тиску. Однак через проблеми з герметичністю повітря просочувалося через манжети та штанини. У 1837 році Зібе вдосконалив дизайн, зробивши манжети та штанини більш герметичними.